Вітаю Вас Гість | RSS

Чернівці

Неділя, 17.12.2017, 14:07
Головна » Статті » Про Архітектуру міста

П'яна Церква

Добре, що в Чернівцях віками пліч-о-пліч мешкали представники різних народностей та національностей. В майже кожної етнічної групи була своя релігія, і кожна група розуміла, що утерти носа сусідам в плані найвеличнішого та найцікавішого храму - її святий обов'язок. Завдяки конкуренції конфесій зараз маємо в столиці Буковини і католицькі костели, і залишки лютеранської кірхи та великої синагоги - Тампля, і вірменський собор, і цілу колекцію церков та церквиць - від скромних, хатнього типу, дерев'яних через барочні, багатоверхні - до сучасних, іноді пихатих, іноді абсолютно нецікавих в своїй неоригінальності.

З пам'яток сакрального будівництва ХХ століття окремо стоїть Миколаївський катедральний собор на одній з найдовших вулиць Чернівців - Руській. Ні, я не помилилася: століття таки двадцяте. Храм було збудовано напередодні Другої світової, у 1939 році. А побачивши його один раз, ви навряд чи колись зможете цю церкву забути - занадто вже вона незвична. Недарма чернівчани нерідко називають цю споруду "п'яною церквою". Та про все по порядку.

Двійник з румунської банкноти.

Сподіваюсь, моя мрія побачити замки карпатської частини недалекої (географічно, а не так, як ви подумали) Румунії невдовзі справдиться, і я сама на власні очі побачу ту купюру в скількись там лей, де зображено шедевр середньовічної архітектури галасливих нащадків даків - храм з міста Куртя де Арджеш. Ще краще, якщо я побуваю в самому місті і побачу не лише собор, а й річку Арджеш (я занадто люблю фільм Ф.Ф.Копполи "Дракула Брема Стокера". Пам'ятаєте, як Гері Олдмен розповідав за вечерею зі свічками Міні-Вайноні про сльози княгині, які перетворилися на річку? Мова йшла про Арджеш. Місцями дракульської слави, еге ж).

Храм в Румунії зведено задовго до його чернівецького клона - ще у 1512-1517 роках. Ті часи - розквіт в усій Європі Ренесансу. В Румунії Відродження мало свої характерні риси, а церква вписується в канони стилю "бринковяну", що розквітнув на початку XVI століття, за часів правління володаря Костянтина Бринковяну.

Історія побудови.

Миколаївський собор почали будувати у 1927 році, коли Буковинська митрополія під керівництвом митрополита зі смачним іменем Нектарій активно взялась за розбудову православних храмах в зрумунізованих Чернауцах.

Крім самої Миколаївської церкви, в той самий час почали зводити храм Петра і Павла на вулиці Сторожинецькій, Троїцьку церкву на вулиці Золочівській, та ще один Петропавлівський храм у передмісті Чернівців Горечі (вулиця Руська, 242).

При таких активних та амбітних архітектурних планах митрополія змушена була навіть створити спеціальний відділ, що займався проектуванням церков. Миколаївську церкву проектували (чи займались плагіаторством? Дискусійне питання) архітектори Вальтер Штюбхен-Кюхнер, Йосиф Летнер та Вірджил Іонеску. Як бачимо, виключно православні імена та прізвища. Це була іронія. Невдала? Ох, ну добре.

Як і в випадку з будівництвом вірменського храму, при побудові Миколаївської церкви виникли фінансові труднощі, через що процес було призупинено на 10 років і відновлено вже аж у 1937-му. Тоді ж проект будівництва зазнав змін, внесених архітекторами Радижевським, Іонеску та Олександром Івановим, головним архітектором Буковинської митрополії.

У 30-ті роки процес побудови йшов набагато швидше і був завершений за два роки. Основні будівельні роботи вела місцева фірма "Граніт". Після цього було оголошено конкурс на виготовлення іконостасу, який переміг бухарестський художник Пауль Молда (іконописець) та скульптор Григорій Думітреску-Ловендаль, який виконав роботи по дереву.

Тринадцять вітражів виконав ще один житель Бухаресту, художник Кірович, а каркаси для них спорудив чернівчанин Вільгельм Свідерський. Огорожу виконав теж чернівчанин - Олександр Манковський, за проектом архітектора Вірджила Іонеску. (Музика тих імен: ще одне підтвердження надзвичайно строкатої мішанини етносів у межах одного міста: євреї, румуни, українці, поляки, німці...)

З вампирячої Трансильванії прибули до церкви два дзвони: вагою в 948 та 592 кілограми. Виготовила їх фірма Фрідріха Хеніга. Голосові зв'язки храму вперше дали себе почути 2 листопада 1938 року в дзвіниці, яка будувалася під керівництвом чернівчанина Теодора Огоновського. А сам храм освятили 6 грудня 1939 року.

Не все було так просто.

Звести такий цікавий храм на досить обмеженій земельній ділянці, щільно оточеній міською забудовою, поблизу трьох інших сакральних цікавинок міста (відразу нижче церкви - найстаріший дерев'яний Миколаївський храм хатнього типу, дещо вище - вірменська церква авторства талановитого Й.Главки, а недалеко, по тій самій вулиці Руській - греко-католицький Успенський собор) було нелегко. Інша проблема була з орієнтацією. Не сексуальною, звісно: географічною. Головний вхід хотілося зробити на одну з найважливіших артерій міста - вулицю Руську (тоді вона, щоправда, нащзивалася страда Романе). Та такий поворот змусив би зорієнтувати вівтар на північ, що суперечило церковним канонам, за якими він має бути звернений на схід.

Рішення прийняли нестандартне, як і багато що у цьому храмі: головний вхід таки зробили на вулицю Руську, а вівтар орієнтували на схід, як і годилося. Тому всередині храму не дивуйтесь незвиклому розташуванню найголовнішої святині церкви: вона праворуч від входу.

У плані церква хрестова, на сході та заході є п'ятикутні апсиди. Головний вхід має характерний для Румунії відкритий притвор - ганок з колонами та аркадою. Схожа аркада є і в інтер'єрі церкви.

Хоча, звичайно, головна увага туристів буде прикута до незвичної форми перекручених барабанів малих куполів. Скільки буваю поруч з церквою - стільки дивуюся майстерності їх виконання та ілюзії запаморочення, яка виникає, якщо дивитися на барабани занадто довго. Одного разу навіть видерлася до них зсередини, по спіральних сходах.

Легенда на десерт.

Є давній-давній переказ про майстрів, що будували-будували церкву та ніяк не могли завершити будівництво. Що за день вимурують, те до ранку розвалиться. Старший майстер побачив якось сон: так буде до того часу, поки будівничі не принесуть у жертву людину. Що робити, вирішили майстри так: чия жінка (!!!!) першою принесе обід, ту й замурують у стіну храму (як гарно це коригується з християнською етикою!)

Першою обід принесла красуня-дружина старшого майстра. Він її так неначе жартома попросив стати при стіні - мовляв, зараз, зараз ми тебе замуруємо! Жарт такий. Вона підтримала гру, а її замурували по-справжньому. Почала жінка кричати, а вже було пізно. Стиснувши зуби, будували майстри аж до ночі - і завершили будову. На ранок побачили, що церква не розвалилася, а ось куполи її перекручені, неначе від болю та мук.

Легенди не на пустому місці виникають. І хоча цей храм не містить у своїх стінах нічиїх кісток, при розкопках церкви ХІІ століття в селі Василів на Дністрі в фундаменті знайшли два замуровані дитячі скелети.



Джерело: http://castles.com.ua/
Категорія: Про Архітектуру міста | Додав: Chernivtsi (07.11.2007) | Автор: Михайло E W
Переглядів: 7325 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 4.0/4
Всього коментарів: 1
13.03.2011 Спам
1. Omap Apanda Delgadillo
Es muy Interesante conocer la historia de Chernivtsky en Ucrania yo vivo en la ciudad de mexico y ucrania es un pais muy bello

Ім`я *:
Email *:
Код *: