Землею сизих буків, буковинським краєм, зеленою Буковиною називають цей чарівний куточок України. Закосичена водограєм білопінного Черемошу, бистриною Пруту і тихим плином Дністра, на смерекових вітрах карпатського синьогір'я бринить вона срібною струною.
Кожного, хто загостить сюди, Буковина, наче дівчина-красуня у веселкове гаптованій сорочці, зустріне добром і ласкою. І поведе в глибину віків, у правічно слов'янську землю...
Тут, в цьому краї, поблизу села Молодового, було знайдено рештки одного з найдавніших на території нашої країни первісних жител, зведених з мамонтових кісток, а виявлений там же орнамент на бивні вважається одним з найдревніших слідів людської художньої творчості.
Зупиніться над Дністром. З прадавніх часів тут селилися слов'яни. “А уличі і тиверці сиділи на Дністрі, в близькому сусідстві з Дунаєм, і була їх велика сила — від Дністра до самого моря”,— засвідчує літописець.
Не обминете і порубіжних міст далекого кордону Київської Русі, а серед них і літописного Василева, де ще вгадуються обриси давньої пристані, дитинця та посаду. З одних лише підмурків услід за художниками-реставраторами уява вималює білокам'яний храм, який за досконалістю архітектурних форм і оздобленням суперничав із спорудами сусіднього Галича — столиці Галицько-Волинського князівства. Понад рікою Прут донині збереглася земляна підкова валів міста Черна, очевидно, первокаменя сучасних Чернівців, закладеного в XII столітті на розпутті великих торгових шляхів.
Більше чотирьох сторіч Буковина входила до складу давньоруської держави: в Х—XII сторіччях була форпостом Київської Русі на її південно-західному кордоні, до середини XIV сторіччя належала Галицькому, а пізніше - Галицько-Волинському князівству.
Майже на триста років Буковина у складі Молдавського князівства потрапила у васальну залежність від Османської імперії. В 1774 році край загарбала австрійська монархія, і тільки Хотинський повіт у 1812 році увійшов до складу Росії. Австрійські колонізатори панували на Буковині майже півтора століття — до 1918 року.
Не раз місцеве населення ставало до боротьби за соціальне і національне визволення. Майже три роки — з 1490 до 1492 — Буковина була охоплена антифеодальним повстанням під керівництвом Мухи. В середині XVII століття тут діяв загін опришків під проводом Мирона Дитинки, а в ЗО—40-ві роки XVIII століття — Олекси Довбуша. У 1843—1848 роках палало народне повстання, очолюване Лук'яном Кобилицею.
На новому етапі визвольної боротьби, наприкінці XIX століття, на арену виступає робітничий клас. Революційний рух набирає політичного характеру, виливається у страйки і демонстрації на підтримку першої російської революції 1905—1907 років.
Буковинською землею у 1915—1917 роках прокотився спопеляючий шквал першої світової війни. Очевидець тих подій американський письменник Джон Рід як кореспондент журналу “Метрополітен” побував тут, на російсько-австрійському фронті. Про побачене він писав: “Це була розорена сторона, спалена боями і трьома походами двох великих армій. Цілі села зяяли пусткою руїн...”
У Хотинському повіті в січні 1918 року проголошується влада Рад, а третього листопада сорокатисячне буковинське крайове народне віче висловило бажання “прилучити австрійську часть української землі до України”. Буржуазно-поміщицька верхівка Буковини, налякана революційними виступами трудящих, звернулася по допомогу до боярської Румунії, яка окупувала буковинський край і Бессарабію. Страйками, демонстраціями, очолюваними комуністами, відповіли буковинці на окупаційний режим. Виявом рішучого протесту проти окупантів у 1919 році стало Хотинське повстання і повстання 113-го полку в Чернівцях.
28 червня 1940 року північна частина Буковини возз'єдналася з Радянським Союзом . А 7 серпня цього ж року була створена Чернівецька область, до складу якої ввійшов також і Хотинський повіт Бессарабії.
Та молоде пагіння життя підтяла війна. Тисячі буковинців пішли на фронт, у партизанські загони. У бойовому строю були і звитяжці комуністичного підпілля на чолі з О. П. Боярком, Є. 3. Стефюком, 3. Д. Глєбом, хотинські комсомольці-підпільники з їхнім ватажком Кузьмою Галкіним, посмертно удостоєним звання Героя Радянського Союзу.
24 серпня 1991 року Україна проголосила свою незалежність.
Змінилися древні Чернівці - адміністративний, промисловий, науковий і культурний центр області. Поряд з новими житловими кварталами милують око м'які ліниї сторовинних будівель, червоні черепичні дахи, пам'ятки історії та архітектури, и серед них така перлина, як ансамбль Чернівецького університету - творіння Йозефа Главки…
Багато славних імен пов'язано з древнім містом. Тут народжувалися чисті джерела правдивого художнього слова “буковинського соловія” Юрія Федьковича та “гірської горлиці” Ольги Кобилянської. Визначними подіями в культурному житті Чернівців були приїзди сюди Івана Франка, Лесі Українки, Миколи Лисенка. В цьому місті творили письменник Осип Маковей, художники Юстин Пігуляк, Микола Івасюк, письменник і композитор Сидір Воробкевич, молдавські та румунські письменники Васіле Александрі та Михаїл Емінеску.
Моїх країв співучі птиці
Коли кололи ніч грімниці
І морок чорним круком вивсь
В моїх краях співучі птиці
Злітали у похмуру вись.
І розвиднялося у горах,
І стишувався грозовій,
Коли зачувши серця порух
Співав карпатський соловій.
І зникли гайворони ситі,
І нивки промінь золотив,
Коли в благословенні миті
Виводив жайвір свій мотив.
І гріласі душа чабанська
Й дорога слалась не грузка,
Як озивалась Кобилянська -
Тужлива Горлиця Гірська.
...Пощезли гайворони ниці,
Не щезла правда і краса.
Моїх країв співучі птиці
Летять у наших небесах.
Б. Мельничук
Щедра та талановита буковинська земля.
З берегів Пруту і Черемошу полетіли у широкий світ пісні композиторів Степана Сабадаша, Василя Михайлюка, Володимира Івасюка. Набрали розвою таланти Дмитра Гнатюка, Софії Ротару, Василя Зінкевича, Назарія Яремчука, Петра Ончула, поета-пісняра Михайла Ткача, кіноактора і режисера Івана Миколайчука.
Краса природи рідного краю, наш сучасник, його духовний світ знаходять своє художнє втілення у творах буковинських живописців, графіків, скульпторів, майстрів декоративно-прикладного мистецтва. Викликають захоплення полотна Івана Холоменюка, Одарки Киселиці, скульптури Анатолія Скиби, акварелі Володимира Санжарова, різьблення і вишивки заслужених майстрів народної творчості Тараса Герцюка, Параски Клим, Михайла Катеринюка.
Книги буковинських письменників стали надбанням широкого кола читачів. Популярні твори Володимира Бабляка, Параски Амбросій, Михайла Івасюка, Хаїма Меламуда, Василя Фольварочного, Анатолія Крима, Віталія Демченка, Віталія Колодія, Марії Матіос, Галини Тарасюк, Тамари Севернюк, Василя Левицького, Іона Кілару та інших.
Відомим туристським центром стала нині Буковина. Вабить мандрівників ніжна краса її природи, багатство пам'яток історії та архітектури.
Над самим Дністром, на мальовничих його крутосхилах розкинулося одне з найдавніших міст краю — Хотин. Про нього співається в одній з українських історичних пісень:
“Ой Хотине, граде давній, на всю землю вельми славний”. Кам'яні стіни фортеці XIII—XVI століть пам'ятають бряжчання шабель козаків під проводом гетьманів Петра Сагайдачного і Богдана Хмельницького. В багату історію Хотина вписані імена Михайла Ломоносова і Василя Докучаєва, Давида Гурамішвілі і Олександра Афанасьєва-Чужбинського, французького військового інженера Гійом-Левассера де Боплана, діячів молдавської культури Мирона Костіна і Олександра Хиждеу, легендарних Василя Чапаєва і Григорія Котовського.
Мандрівка у буковинські Карпати проляже через містечко Вашківці. Тут ви потрапите до музею художника Георгія Гараса і познайомитеся з безмежно чарівним дивосвітом його орнаментів. Не втримаєтесь, щоб не зустрітися тут з композитором Василем Михайлюком — автором всіма знаної пісні “Черемшина”, багатьох інших мелодій.
Ворітьми у Карпати називають місто Вижницю над Черемошем, біля підніжжя гір.
Воно славиться умільцями з різьблення, вишивки, килимарства. У багатьох країнах світу відомий вижницький народний самодіяльний ансамбль танцю “Смеречина”.
Величні краєвиди, незабутні враження подарують допитливим сходження на перевал Німчич, подорож до печери Довбуша, громаддя Протятого каміння — химери вітрів “Кам'яної багачки”. Глибоко зворушить знайомство з будинком Юрія Федьковича в Путилі, рідним селом Лук'яна Кобилиці — Сергіями.
Якщо пощастить травневої днини побувати у Путилі, самому серці Карпат, то неодмінно завітайте на свято полонинського ходу — проводів вівчарів і тваринників на довге літування в горах. Почуєте голос трембіти, зачаруєтесь високим полум'ям чабанської ватри, скуштуєте банушу і гуслянки. А потім, коли барвисте велелюддя вихлюпнеться із зеленої чаші стадіону, розіллється гірською Путилою різнобарвними потічками, завихриться то тут, то там піснями і танцями, ви і не зчуетесь, як передзвін цимбалів втягне вас у гурт. І вже кружлятимете у вихорі “гуцулки”, всім єством відчуваючи нестримний шал летючого арканового кола... Відтоді вам не забути цих гір...
Знов зелені стали гори навесні,
З полонини чути співи голосні.
І трембіти десь над горами гудуть -
То вівчарики з отарами ідуть.
Навесні Буковина обдасть вас замрією черемхових гаїв над шумливим Черемошем, восени манитиме щирим золотом дібров. Відчуєте безутому рук лісівників у сизому серпанку сріблястих буків заповідника Цецин над Прутом під Чернівцями, тепло хліборобських долонь у половіючих хлібах степової рівнини. Перехопить подих духмяне різнотрав'я найвищої полонини — Яровиці. І вже, либонь, не відірвете зору від пишноїстрункої квітки мальви і приземистого ошатного кущика рути,арніки і шовкової косиці, загубите очі в блакитному цвітінні льону в передгір'ї.
Привітні люди буковинці. Їхні задушевні пісні, мудрі казки, дотепні, з добрим усміхом, коломийки, барвистий одяг про свято, писанкові кольори їхнього житла повідають вам про внутрішнє багатство господарів цього краю.
А якщо ви не бували,
Буковину не видали -
Приїздіть скоріш до нас
Вам покажем сади й ниви,
Все багатство Буковини -
Приймемо гостинно вас!
Джерело: http://myworld.cv.ua/bukov.htm |
