Вітаю Вас Гість | RSS

Чернівці

Неділя, 19.11.2017, 18:00
Головна » Статті » Про Архітектуру міста

Вірменська церква

Придивимось уважніше до вірменської цервки, що переховується від чужого ока лише кварталом нижче Herrengasse (вулиці Кобилянської), на вулиці з вгадуваною наперед назвою Вірменська.

За часів правління Ізяслава вірмени допомагали князю у війні, за що отримали дозвіл селитися на території Київської Русі.

На Буковині найперші вірменські імігранти з'явилися, кажуть вчені, ще в 60-70-х роках XIVст. Це були заможні вихідці з Кілікійського царства, останньої незалежної вірменської держави середньовіччя, яка була захоплена мамелюками. Купці йшли на Захід по торгових шляхах. Молдавський шлях - від Криму і до Кам'янця - привів їх до Пруту. У кондаці (вірчій грамоті) католікоса Теодороса ІІ від 13 серпня 1388р. серед інших згадуються вірменські парафії на Буковині: у Сіреті та Сучаві. А у 1401р. господарська столиця стає центром окремої самостійної вірменської єпархії. Хоча в самих Чернівцях вірмени з'явилися лише в ХІХст.

У 1820р. у Чернівцях проживала 31 вірменська католицька родина. Спочатку свого храму не було, один з громади, Яків Шимонович, встановив у костелі великий образ Григора Просвітителя - щоб, як відзначав Садок Баронч, автор "Нарису вірменської історії" (1869, Тернопіль), "бодай вигляд зображення цього святого скріплював дух вірменської громади". 1833-го під час візиту до Чернівців вірмено-католицького архієпископа Самуеля Стефановича громада просила надіслати вірменського духівника. Склавши список парафіян, архієпископ звернувся до цісаря. Прохання громади задовольнили лише 4 грудня 1836р., душпастирем настановлено Целестина Доросевича, колишнього кутського вікарія.

Служба початково відправлялася у костелі. Наступний пробощ - Флоріян Мітульський - був місіонером із Сучави. Парафія зростала, до неї належало 51 село та 600 прихожан. Потрібен був храм. Для його спорудження у 1865р. створили комітет, який виидрукували в Відні відозву двома мовами (вірменська та французька) до вірмен в усьому світі з проханням про допомогу. До комітету ввійшли найавторитетніші члени вірменської громади: перший бургомістр Яків Петрович, Людвик Мікулі - брат відомого музиканта Кароля Мікулі, інші.

Та грошей катастрофічно не вистачало. Громада - 985 осіб - дала, що могла. Великі внески зробили поміщики. Граф Сангушко вніс свою скромну лепту. В списку жертводавців першим номером йде сам цісар Франц Йосиф (1000 крон). А дружина правителя імперії і від себе додала ще 100 крон. Так церква отримала вінценосного патрона.

Все одно грошей не вистачало. Створили лотерею, та білети розходилися мляво. Час йшов. У 1869р. на будівельному майданчику, подарованому вірменам Чернівцями, заклали наріжний камінь. Ділянка, до речі, була не дуже, похила та мала, громада змушена була докупити ще невеликий участок.

Збереглося листування, в якому бургомістр Антон Кохановський писав до міністерства культів у Відні про те, що з проектом храму можна ознайомитися у Відні ж у архітектора Йосифа Главки, молодого (37 років), та вже визнаного генія. Проект довелося змінити: занадто він був дорогий. Середню вежу зробили нижчою, не такою імпозантною, як на плані. На двох бічних вежах не з'явилися відкриті галереї навколо. Дах мав бути покритий черепицею за зразком Чернівецького університету.

Вірменська громада таки освятила диво-храм Петра і Павла 9 жовтня 1875р. Перший ченівецький бургомістр свого дітища побачити не встиг - помер. Іронія долі: поки храм ріс, вмирала вірменська громада. Тому в освяченій святині правили по черзі з вірменами ще й римо-католики.

Храм в плані - латинський хрест: основна нава та дві бокових. Дві високі вежі - справжня окраса споруди. Колись перед святинею стояли статуї апостолів Петра та Павла, які вже за совєтів десь зникли: лишилися тільки постаменти. Тут з'єднано романський стиль, готику та традиції вірменської архітектури, тут чудова акустика - і тому з самого початку в святині проводились концерти: колись церковного співу, органної музики зараз. Там дуже вишуканий інтер'єр - і я все ще його не бачила (унікальний випадок, адже я була в усіх церквах середмістя). Вірменський храм виконував своє призначення: він став місцем національного і родинного згуртування для відірваних від батьківщини вірмен. При храмі була створена вірменська бурса, яка розташовувалася навпроти церкви.

6 лютого 1901р. крайовий інженер Легруш виконав технічний опис святині: необхідний ремонт. Ремонт провели. Ще висновок інженера: за 26 років орган святині став занадто старим - замінити! Замінили.

Вірменська громада Чернівців, а з нею і храм проіснували до другого приходу радянської влади у 44-му. Тоді були заарештовані практично всі заможні чи просто освічені вірмени, які попередньо не встигли чи не захотіли покинути край. Після масової еміграції та арештів Петропавлівська церква втратила майже всіх своїх прихожан. Останній настоятель Лукасевич десь приблизно 1946-го виїхав чи то до Сучави, чи до Бухареста. До речі, він був братом винахідника гасової лампи.

Після цього більшовицька влада закрила храм, і на довгі десятиліття унікальна архітектурна пам'ятка була перетворена на склад. А серед обивателів розпустили плітку, буцімто в цій церкві повісився священик і там ніколи не правилася служба. Легенда, як не дивно, прижилася.

Після десятиліть варварства і нескінченної реставрації храм у 1992р. нарешті набув гідного вигляду: у відродженій органній залі знову зазвучали звуки музики. Біля храму встановили скульптуру "Ангел милосердя" скульптура Володимира Гамаля.

Концерти тут проводять часто, та все якось не в час моїх приїздів. Думаю, колись мені все ж пощастить.



Джерело: http://castles.com.ua/
Категорія: Про Архітектуру міста | Додав: Chernivtsi (07.11.2007) | Автор: Михайло E W
Переглядів: 3752 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: